У листопадові дні щорічного вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні активніше пригадуємо пережите українським народом, описане в книгах, надруковане з архівів, переглядаємо документальні та художні фільми. Хоча пам’ятаємо про це завжди. Особливо в тих сім’ях, кого зачепили ті моторошні роки, хто отримав болючі травми від втрат рідних у час трагедії, а через роки – від почутих трагічних розповідей… Тексти про Голодомор продовжують з’являтися, оскільки це непроминальна тема в нашій історії, в нашій культурі. Одним із таких сучасних знакових текстів є народна епопея «Безкровна війна» відомого українського письменника Олеся Волі (справжнє прізвище – Олександр Міщенко). (Воля О. Безкровна війна: у 2 т. Житомир, 2019. Т.1. 1072 с.; Т. 2. 928 с.). Це видання – наслідок тривалої праці автора по збиранню свідчень про трагічний час. Передують свідченням у 1 томі слова з Біблії, з розділу до Корінтян : 2: 4: "Від великої скорботи і туги серця я писав вам з рясними сльозами не для того, щоб вас засмутити, а щоб ви пізнали любов, яку без міри я маю до вас». Наведені слова апостола Павла співзвучні з настроєм письменника відкрити істину. Ця істина моторошна. Тому текст трагічний, наповнений лексемами, що позначають реалії 1930-1934 років в Україні. Це історизми того часу. У доробку письменника ці лексеми спочатку були визначеннями реалій Голодомору на Полтавщині, звідки автор родом і де починав записувати свідчення. Потім він пішов усією Україною, де в 30-ті роки ХХ ст. лютував голод. І виявилось, що ці реалії типові, оскільки підрадянська Україна вся була охоплена спричиненим владою голодом. Відповідно лексеми типово маркують час в усіх регіонах України, крім західних областей, які не були під Радянською Україною і не зазнали Голодомору. Дане видання є підсумком багаторічної праці, якій передували книги «Безкровна війна» (1991) і «Мор» (1993, 2002).
Слово Олеся Волі влучне, афористичне, містко відображає тоталітарну добу. Новели-свідчення рясніють такими словами-поняттями, як колгосп, буксири, червона мітла, голодуха, непритомні, мертві, холодна, «куркулі», активісти, хлібні карточки, колективізація, маторжаники, галушки, лобода, «чорний ворон», торгсин, смерть. Кожна новела – це розповідь про пережите, про етапи входження хліборобів у фантасмагоричний голод, про призвідців голоду, про втрати рідних, близьких, земляків, про способи виживання, про пошуки їжі, про ризиковану допомогу з боку окремих представників місцевої влади, про жорстокість більшовицьких активістів, про інструкції від центральної влади, про хлібовибирання з колгоспів, із селянських господарств, про реквізиції, виселення непокірних. Лексеми характеризують буття голодної людини, її психологію, що витікає з моторошних обставин. Перед кожною новелою-свідченням письменник подає довідки про населений пункт оповідача. Вони показують втрати у роки Голодомору і Другої світової війни. Наведена статистика виявляє, що втрат під час Голодомору було набагато більше, аніж у війну з фашистами. Наприклад, у 2 томі, с. 560 читаємо: «Донець Опанас Васильович народився в селі Партизани (до 1930 року – Рикове) Генічеського району. (…) У роки Другої світової війни загинуло 517 партизанівців. Голодовка 1933 року викосила понад 1250 душ».
Народна епопея «Безкровна війна», побудована на народних свідченнях, пропущених через патріотичне серце письменника Олеся Волі, доносить історичну правду про всеохопне порушення більшовицькою владою права людини на життя в Україні в час Голодомору 1932-1933 років, внаслідок чого наша земля втратила мільйони безвинних життів. Сьогодні вчені з різних галузей знань вивчають ці наслідки: демографи, психологи, юристи, історики, політологи, соціологи; митці відображають історичні реалії словом. Бо спочатку було Слово. І те Слово – було Бог, що означає Любов. А скільки ненависті принесла тоталітарна більшовицька система?! І чи сьогоднішня агресія в суспільстві не є одним із наслідків пережитого?
ТЕТЯНА КОНОНЧУК,
дослідниця відображення трагедії Голодомору 1932-1933 років в Україні в художній літературі, народній пам’яті, образотворчому мистецтві, професорка, завідувачка кафедри української філології та культурології Академії адвокатури України, член Національної спілки письменників України
