Шановні користувачі! В бібліотеці для Вас працює безоплатний інтернет-центр та Wi-Fi

Сторінки

четвер, 30 квітня 2020 р.

Чудовий подарунок


У березні Україна урочисто відзначила 150-річчя від дня народження всесвітньо відомого вченого в галузі мостобудування та зварювання академіка НАН УРСР 
Євгена Оскаровича Патона.

А незадовго до карантину до   бібліотеки завітав наш читач і, в пам'ять про свої юнацькі роки, проведені в книгозбірні, подарував колективу книгу Євгена Оскаровича Патона "Железные мосты" 1915 року видання. Своє рішення він підтвердив тим, що бібліотеці вона важливіша.
Євген Оскарович Патон запропонував методи розрахунку раціональних конструктивних схем металевих прольотних будівель мостів. Спроєктував низку унікальних мостів (у тому числі перший в світі суцільнозварний міст через Дніпро у Києві) та керував їх будівництвом. Створив спосіб і технологію автоматичного зварювання під флюсом, застосування якої дало змогу під час Другої світової війни значно збільшити обсяг виробництва танків.

Найкраще самого Євгена Оскаровича за нього ніхто не сказав:
"От отца я унаследовал:
1. Любовь к независимости.
2. Гордость, несовместимую с заискиванием перед начальством. Поэтому я всегда стеснялся просить за себя.
3. Слабо развитая общительность, вследствие чего я мало вращался в обществе и имел малый круг знакомых.
4. Сильно развитый практицизм. Во всяк(ой) работе меня всегда прежд(е) всего интерес(ует) ее цель и практич(еская) целеустремленность.
5. Спешка в работе.
6. Требовательность к подчиненным и к себе тоже.
7. Настойчивость в осуществлении намеч(енной) цели".
Джерело: Малишевский, И. Рассказы о Патоне. - Киев: Наукова думка, 1984.

вівторок, 28 квітня 2020 р.

День в історії. Постаті

28 квітня 1729 року в селі Сосниця (нині смт Чернігівської області) в сім'ї козака народився український співак (баритон), музичний діяч, хоровий диригент Марко Федорович Полторацький.
 
Марко Полторацький. Худ. Д.Левицький
  У Сосниці минули дитячі та юнацькі роки Марка. Із ранніх літ у хлопця виявився музикальний хист. Він, маючи прекрасний голос, співав у церковному хорі та виступав у самодіяльних концертах. Навчався Марко Полторацький в Чернігівському колегіумі та Києво-Могилянській академії. Під час навчання ще повніше розвинувся його музикальний хист. Гетьман Кирило Розумовський, почувши, як співає юнак у церкві на крилосі, був захоплений тим співом, і хлопець при його сприянні потрапив у придворну капелу.

 Анна Петрівна Керн так згадує свого діда: "упомянутый Марк Федорович учился в Киевской бурсе,  пел там на клиросе в церкви, был взят оттуда Разумовским, восхитившимся его голосом, поступил в придворную капеллу, сделался придворныи императрицы Елизаветы Петровны и, пользуясь ее милостями, доставил состояние своим братьям... Энергическая личность бабушки стушевала его личность."
Отож із 16 років і до кінця своєї музичної діяльності життя Марка Полторацького пов'язане із Придворним хором: із 1746 року - хорист; із 1754 року - регент; із 1763 року - перший директор Придворної співочої капели. У 40-50-х роках 18 століття Придворний хор і оркестр поповнювалися виходцями з України, де музика жила в людських душах. Коли при царському дворі за участю італійських співаків стали влаштовуватись оперні спектаклі, Марко Полторацький брав участь у тих спектаклях поряд з італійськими співаками, його дебют на оперній сцені мав великий успіх. Прославився Марко Полторацький і як керівник Придворної хорової капели. Видатний італійський композитор Галуппі, який почув капелу
Герб дворянського роду Полторацьких
в 1765 році, сказав: „Такого чудесного хору я ніколи не чув і в Італії". Марко Полторацький - засновник дворянського роду Полторацьких і, що цікаво, дід Анни Керн (1800-1879), якій Олександр Пушкін присвятив ліричну мініатюру “Я помню чудное мгновенье…”.

 У розділі мемуарів “Із спогадів про моє дитинство” Анна Петрівна Керн писала: «Бабуся моя Агафоклея Олександрівна жінкою була чудовою. Вона походила з роду Шишкових. Заміж пішла вона дуже рано, коли ще грала в ляльки, за Марка Федоровича Полторацького – дуже вродливу й добру людину, прекрасне обличчя якого тепер дивиться на мене з портрета, зробленого Володимиром Боровиковським. Коли до них приїхав Марко Федорович, то няня Агафоклеї Олександрівни увійшла і мовила до неї: “Феклушко, піди – жених приїхав!” Незабаром вони зіграли весілля. Заміж, звісно, Агафоклея Олександрівна пішла без любові, за певних міркувань батьків... Вона народила 22 дітей, і всі були гарно виховані, привітні, ввічливі... Бабуня ходила в красунях, і хоча ні читати, ні писати вона не вміла, але була... розумна та хазяйновита».
   Помер Марко 16 квітня 1795 року в Петербурзі. Відомі портрети співака у виконанні українських художників В.Боровиковського та Д.Левицького (1780 р.), які нині зберігаються у Державному російському музеї у Петербурзі. Серед нащадків роду Полторацьких були діячі культурно-просвітницького руху в Україні 20-30-х років XX ст.
   Завдяки великому талантові й високій професійній майстерності М.Ф.Полторацького, обізнаності з досягненнями західноєвропейського музичного мистецтва другої половини XVIII ст., його творча діяльність засвідчує високий мистецький рівень і є здобутком не лише української, але й світової культури.
Джерело:https://sosnrr.gov.ua/normativni-dokumenti/rishennya-rayradi/item/318-poltoratskyi-marko-fedorovyc;http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/16797/29-Gorenko.pdf?sequence=1;https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2690157-marko-poltorackij-patriarh-iz-basbaritonom.htm

субота, 25 квітня 2020 р.

Забуттю не підлягає



26 квітня - День пам'яті Чорнобильської трагедії 
  

Загидили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів'ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!
                                  Ліна Костенко


Забуттю не підлягає
Джерело: Вогонь Чорнобиля: книга мужності й болю: літопис Чорнобильської трагедії у документах, фактах та свідчення самовидців/ [видавничий проект та авторський текст В.Шкляр, М.Шпаковатий]. - Київ: Альтернативи, 1998

пʼятниця, 24 квітня 2020 р.

"Не хочу здаватися ні кращим, ні гіршим. Хочу бути самим собою"

Творча зустріч з Дмитром Білоусом у бібліотеці "Деміївська". 1996 рік. З архіву бібліотеки 
Сьогодні, 24 квітня, виповнилося б 100 років  Дмитру Білоусу - українському поету, перекладачу з болгарської мови, літературному критику, громадському діячу, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка.
     "Диво калинове" і "Чари барвінкові" - це не тільки шанування мови свого народу, але й ще глибоке знання його характеру, історії, культури, побуту та звичаїв.

Для Дмитра Григоровича українська мова - незбагнене і зворушливе диво калинове.

"Ти втратив корінь і основу,
 Душею вилиняв дотла, 
Бо ти зневажив рідну мову, 
Ту, що земля тобі дала".

вівторок, 21 квітня 2020 р.

Призабуті імена: Микола Левитський - "артільний батько"

    Київське Байкове кладовище. Пантеон духовності українського народу. Неподалік від входу три надмогильні горбки, на яких три малопомітні хрести. Прості написи на табличках засвідчують, що поховання давні: навіть точні дати народження й смерті відсутні. Отже, читаємо: "Левитский Николай Васильевич, 1859-1936 гг.", "Сикачинская-Левитская Вера Антоновна, умерла в 1959 г.", "Сикачинский Николай Васильевич, умер в 1920 г.".
 
Микола Левитський
  Сьогодні відомі точні дати й місця його народження і смерті: 25.ІІІ/6.ІУ/1859, село Хмільне на Канівщині - 1.ХІІ.1936, Київ.
   Син сільського священника, Микола  Левитський закінчив 1885 року  Харківський університет, звання юриста вирішив застосувати на користь народу. Розчарувавшись в ідеях російських народників, Левитський оселився в Таврії, щоби словом і ділом пропагувати серед селян запровадження різних форм виробничої та споживчої кооперації. Першу хліборобську артіль організував сам, а потім розробив загальні економічні, правничі і моральні принципи заснування й існування хліборобських та ремісничих артілей.
У 1901 році авторський виклад цих принципів - "умов" видано окремою брошурою у Львові. Галицькі журнали "Народ", "Життя і слово" та особливо їх редактор Іван Франко широко популяризували кооперативні ідеї Левитського, рекомендували запроваджувати їх у практику. Досвід діяльності Левитського популяризував 1901 року окремою статтею навіть один із масових загальноосвітніх часописів США.
   Левитський, якого в народі прозвали "артільним батьком", щиро і гордо заявляв: "Кооперація, заснована на великій, справжнє демократичній ідеї братського єднання людей і на народній самодіяльності, є певна провідна зоря до економічного і духовного відродження рідного краю й народу". 
Могила М. Левитського на Байковому кладовищі
 Микола Васильович Левитський був активним членом Центральної Ради 1917-1918 років, представляв у ній кооперативні організації Херсонщини та Українську партію соціалістів-революціонерів.
    Левитський став одним із провідних засновників "Дніпросоюзу", організованого 1917 року. У 1918 році цей центральний у Наддніпрянській Україні Союз кооперативних споживчих спілок об'єднував майже 8 тисяч кооперативів і близько 80 повітових та окружних спілок. Він організував постачання галантерейними, мануфактурними та іншими товарами, налагодив роботу кількох фабрик і друкарні, забезпечивши 2 тисячі робочих місць, утворив окреме видавництво, яке спеціалізувалося на випуску в світ українських книжок, передусім - підручників, організував мережу бібліотек і читалень, став повноважним репрезентантом української торгівлі за кордоном. З перемогою більшовиків в Україні "Дніпросоюз" було ліквідовано.
Микола Левитський - лідер тогочасного українського кооперативного руху, який увійшов в історію України з шанобливим прізвиськом "артільного батька", безперечно, заслуговує нашої доброї пам'яті.
Джерело: Сарбей, В. Артільний батько// Історичний календар. - 2002. - с. 116-117.

пʼятниця, 17 квітня 2020 р.

День в історії. Постаті

17 квітня 1855 року в с. Костовате Бобринецького повіту тодішньої Херсонської губернії народилася співачка (сопрано) і драматична акторка Марія Карпівна Тобілевич (Садовська-Барілотті). Вона була четвертою з шести дітей славнозвісної сім'ї Тобілевичів (сестра Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського). Її мати, Євдокія Зінов'ївна, походила з козацького роду Садовських. Рід збіднів, потрапив у кріпацтво. Євдокія стала покоївкою поміщиці Золотницької. Управитель поміщицьких маєтків Карпо Адамович Тобілевич, закохавшись у струнку, вродливу й талановиту дівчину, викупив Євдокію з неволі й одружився з нею. Саме дівоче прізвище своєї любимої матері - Садовська - обирає Марія Карпівна для сцени і з ним входить в історію українського театру.
   Марія Садовська ввійшла в історію українського театру як одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних операх і оперетах, сольних номерів та дуетів у так званих дивертисментах. У 70-80-х роках ХІХ ст. Садовська була неперевершеною Наталкою Полтавкою, чаруючи глядачів своїм досконалим співом та реалістичною грою. "...передати характер її співу, - згадує в своїх мемуарах Панас  Саксаганський, - неможливо: в ньому відбивався весь народ, його поезія, його почуття".
   У середині 70-х років м. Єлисаветград, де жила й вчителювала тоді Марія Садовська, стає колискою українського народного театру, майбутнього театру корифеїв. Іван Тобілевич засновує тут аматорський гурток, в якому справжню сценічну школу проходить молода вчителька Марія Тобілевич. Але справжня слава прийшла до Садовської пізніше, коли вона 1883 року в Харкові вступила до української трупи М. Л. Кропивницького. В українському репертуарі найповніше виявились талант і покликання артистки, її знання життя українського народу, його дум та прагнень. Їй були рідні і добре знайомі українські пісня й мова, побут, звичаї і національні риси характеру селянської дівчини-трудівниці. Саме тому образи створюваних нею героїнь вражали правдивістю й типовістю.
   Марія Карпівна двічі була заміжня. Перший чоловік - італійський співак Барілотті, другий - артист Петров-Мова. Але, нажаль, в жодному шлюбі Марія не була щасливою.
   Артистка й громадянка, Марія Садовська над усе цінила українську культуру і справі її розквіту віддавала всі свої сили. З 1890 року, коли М. Садовський та М. Заньковецька відділились і була утворена трупа П. Саксаганського, Марія Карпівна стає її основною драматичною артисткою.   
   Театральна критика ще задовго до смерті актриси назвала її "українським соловейком" за неперевершене виконання пісень у виставах. У спогадах про актрису її внука, Андрія Юрійовича Тобілевича, записаними свого часу М. Смоленчуком є такі рядки: "Кажуть, вона була надзвичайно скромною, лагідною за вдачею, мала м'який характер, уникала театральних інтриг. Не домагалася ролей, була, як кажуть, непробивною. Панас Карпович часто згадував сестру, мені розказував про неї багато. Дуже любив її, а він був людиною витриманою. Високо ставив її як артистку (драматичну артистку), і голос був у неї небувалої краси, це їй передалося від матері. "Такої Наталки Полтавки, як Маша, не було на нашій сцені, - казав Саксаганський, - Заньковецька їй поступалася й голосом, і щирістю, і простотою гри, і тим, що вона (Заньковецька) - трагедійна актриса".
   Та в 1891 році всю культурну громадськість спіткало несподіване тяжке горе: в Одесі, у розквіті своїх сил (їй було 36 років) і артистичного таланту, померла визначна артистка Марія Карпівна Садовська. 21 січня в приміщенні театру йшла п'єса "Безталанна". З великим піднесенням вона вела свою роль з самого початку і до кінця, та в останній сцені, після фінальних слів, раптом втратила свідомість. "...Непритомну я виніс її на кін, непритомну доніс до вбиральні і непритомну повіз додому. Безталанна Софія була останньою роллю сестри Марусі. З'явилася вона на сцені розцвітаючи, і в розцвіті своєму померла вона", - писав Панас Саксаганський.
Пам'ятник на могилі Марії Садовської-Барілотті
  З Одеси прах Марії Садовської-Барілотті було відправлено до Єлисаветграда (тепер Кропивницький). На Биківському кладовищі  (знаходилось неподалік від будинку Тобілевичів), біля матері, яку так щиро любила Марія Карпівна, і було поховано видатну українську артистку, що все своє життя віддала справі розвитку української культури.
   Наприкінці 70-х років минулого століття, під час знищення Биківського кладовища під забудову, прах Марії Садовської-Барілотті було перенесено на Карлюженське кладовище неподалік хутора "Надія".
До речі, будинок, який придбав батько видатних українських корифеїв, Карпо Тобілевич заповів своїй єдиній доньці Марії, після смерті якої ним розпоряджався другий чоловік - співак Денис Мова. Зараз у приміщенні будинку розташований літературно-меморіальний музей Івана Карповича Карпенко-Карого (м. Кропивницький).
Джерело:    Дузь, І. Марія Садовська: Нарис про життя і творчість. - Київ:Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957. - 73с.
Куценко, Л. Стежками хутора "Надія" : Нарис. - Кіровоград:"Імекс-ЛТД", 2007. - 48с.
Вареник, Н. Будинок Тобілевичів// Дзеркало тижня. - 2006. - № 48.

середа, 15 квітня 2020 р.

Як самостійно розписати писанку?

Напередодні Великодніх свят, коли більшість із нас під час карантину знаходиться вдома, пропонуємо Вам самостійно опанувати секрети розпису писанки. 
Зауважте: один і той самий малюнок у кожного автора виходить по-своєму оригінально - різний характер лінії, інша кольорова гамма, розмір самого малюнка. Але Ви отримаєте неповторну авторську писанку!  І будете мати можливість долучитися до традицій українського народного мистецтва. 

З секретами майстерності розпису писанок можете ознайомитись, переглянувши короткий відеосюжет "Перетворюємо звичайне куряче яйце на чарівну писанку", знятий у бібліотеці "Деміївська". Майстер-клас від нашої читачки Тамари Федоренко.


понеділок, 13 квітня 2020 р.

"Ефект Пігмаліона"

   "Ваші очікування створюють вашу реальність"
 Роберт Розенталь
Усе в житті відносно. Ще місяць тому ми й гадки не мали про те, що більше місяця нам прийдеться жити в умовах  карантину. Одні з нас перебувають у стані нерішучості, інші -  не  мають сил здійснити бажане, дехто бажає скинути вантаж утоми, у когось не вистачає впевненості і відчуває тривогу і неспокій.
  У будь-якій ситуації є мінімум три вирішення. Усе, що з нами відбувається - це той досвід, який робить нас мудрішими, сильнішими, розвиває нові риси, і в результаті розвиває нашу особистість. Труднощі розвивають нові здібності, і наші ресурси зростають.
   Варто створювати у своїй уяві приємні образи, які викликають позитивні емоції. Є так званий "ефект Пігмаліона"*: людина поводиться так чи інакше, керуючись тим, якою вона себе уявляє. Уявляє себе людина спокійною, впевненою, повною сил і енергії, і поведінка її стає аналогічною. Тому людина повинна використати карантин із користю для себе: читати книги, займатися самоосвітою, спілкуватися з друзями в соціальних мережах тощо. Це все те, що дає змогу нам почуватися здоровими, впевненими, сповненими життєвих сил.
*Американський психолог Роберт Розенталь (1966) назвав ефектом Пігмаліона явище, яке полягає у тому, що людина, твердо переконана у правильності якоїсь інформації, мимоволі діє так, що отримує фактичне підтвердження цьому.

пʼятниця, 10 квітня 2020 р.

Що відчувають українці на карантині?

            Ми постійно кудись квапимося і нам важко зупинитися, і такий життєвий устрій нам диктують соціальні зміни. Іноді ми стомлюємось, і сили нас покидають, і ось мріємо про свята, вихідні, відпустку або канікули, щоб відпочити й відновитися. Але буває так, що відпочинок не допомагає. І причина цьому - КАРАНТИН.
  • На даний час українці відчувають суперечливу гаму почуттівТривогу (38%), страх (20%), розчарування (16%), і розгубленість (13%), з одного боку, а  також надію (32%), оптимізм (22%) і впевненість (5%).
  • В умовах карантину українці найчастіше присвячують свій вільний час веденню домашнього господарства (66%), спілкуванню з родиною (36%), перегляду фільмів, серіалів (33%), новин (32%), ТВ (29%), читанню новин, статей (27%). При цьому дистанційно працює тільки 13% опитаних.
  • Перебуваючи на карантині, наші співвітчизники досить активно споживають інформацію. У цих умовах основними джерелами отримання інформації для них є центральні канали українського ТБ (66%), українські інтернет-ЗМІ (54%) і соціальні мережі, блоги і форуми (40%), а також родичі, друзі та знайомі (26%) .*
 

*Всеукраїнське ролінгове дослідження «Рубікон». Результати опитування 23.03.2020 - 3.04.2020 із вибіркою 1400 респондентів

       
 Читання книг назвали одним з найефективніших немедикаментозних способів лікування навіть важких форм депресії. Про це повідомили шотландські вчені.
Люди, які читали книги, змогли більш ефективно
контролювати свій стан, ніж ті, хто приймав ліки.
    До того ж, читання книг виявилося корисним для пацієнтів з різним ступенем тяжкості депресії. Примітно, що багато лікарів впевнені, що читання книг – ефективний засіб для лікування не тільки депресії, але і безсоння і тривожних станів, що дозволяє людині краще контролювати свої емоції. Висновок: більше читайте книг і все буде гаразд!

середа, 8 квітня 2020 р.

Ріка пам'яті

Наша книга про переправу через річку,
 яка  завжди була головною справою поселення.
 Але, можливо, це ріка пам'яті або ріка часу?..
Андрій Васильєв


На жаль, карантин завадив презентації книги "Переправа" нашого читача Андрія Васильєва. "Переправа"  -  не просто книга про місто Первомайськ Миколаївської області, це - оригінальне, приватне оповідання про історію місцевості  на півдні України, це - признання в любові до своєї малої батьківщини. 


Відновлені маловідомі сторінки історії, сімейні спогади, відомі і зовсім невідомі земляки, а також матеріали декількох творчих експедицій та багато-багато іншого...
Як потрапити з двадцять першого у двадцяте століття, а потім у дев'ятнадцяте? Які потрібні орієнтири, як розповісти про минуле, як відтворити зв'язок часу?

    "У лихому 1919 році об'єднались три сусідні поселення на берегах Синюхи та Бугу – Богополь, Ольвіополь та Голта. У кожного своя історія. І місцевість цікава, по тим річечкам не одне століття проходили кордони між державами. Богопіль був польським, Ольвіополь виник на землі запорізькій, а Голта була слободою на ханських землях. Були у нас і фортеці, і карантинні застави і переправи, про які дехто вже знає. 
   Початком нашої загальноміської історії прийнято вважати відповідальне відрядження простого козака Степана Підстрельного, що його прислав у нашу місцину сам гетьман Іван Самойлович. Було то весною пам'ятного для всіх майбутніх первомайців 1676 року. Завдання було не аби яке - віднайти вдале місце для козацької фортеці. Та Степан не дарма мав влучне прізвище - вибрав гарне місце, не схибив і цього разу!
   Історія ця давно стала канонічною і всім добре відомою..."

  Якщо Вас цікавить історія міст і сіл України,  запрошуємо Вас - по закінченні карантину - на презентацію цієї книги та зустріч з одним із її авторів - Андрієм Васильєвим.

Джерело: Васильєв, А. Переправа /Андрій Васильєв, Віктор Васильєв, Ігор Гільбо. - Київ: Оптіма, 2018.

вівторок, 7 квітня 2020 р.

До Вашої уваги!

Міністерство розвитку громад та територій України звертає увагу на особливості поводження з побутовими відходами в період карантину. 
Можливості комунальних служб, які займаються збиранням, сортуванням та утилізацією відходів, значно зменшилися у порівнянні зі звичайним часом. Таким чином, зараз кожен громадянин має долучитися до практики зменшення та мінімізації побутових відходів.

понеділок, 6 квітня 2020 р.

Пам'яті Володимира Семеновича Королюка

В. Королюк під час святкування 110-річчя бібліотеки
4 квітня 2020 року помер всесвітньовідомий математик в галузі теорії ймовірностей та її різноманітних застосувань (теорія систем обслуговування, теорія надійності, математична статистика тощо) академік НАН України 
Володимир Семенович Королюк. http://www.mathsociety.kiev.ua/Korolyuk.html
Під його керівництвом понад 40 математиків захистили кандидатські і  10 - докторські дисертації. Також він був членом редколегій "Українського математичного журналу", часописів "Кібернетика та системний аналіз", "Теорія ймовірностей" та математична статистика", "Theory of Processes", "Applied Stochastic Models and Data Analysis".
За видатні успіхи та наукові досягнення В.С.Королюк удостоєний таких нагород:
  • 1976 р. – Премія НАН України ім. М.М.Крилова;
  • 1978 р. – Державна Премія УРСР;
  • 1988 р. – Премія НАН України ім. В.М.Глушкова;
  • 1995 р. – Премія НАН України ім. М.М.Боголюбова;
  • 2002 р. – премія НАН України, а також медаль ім. М.В.Остроградського;
  • 2003 р. – Державна премія України з науки і техніки;
  • З 1998 року – заслужений діяч науки і техніки України
Володимир Семенович відвідував заходи бібліотеки "Деміївська". В листопаді 2019 року був присутнім на святкування 110-річчя від дня заснування нашої бібліотеки.
Світла пам'ять та щирі співчуття рідним!

Рекомендації для осіб, які перебувають вдома у самоізоляції


четвер, 2 квітня 2020 р.

2 квітня - Всесвітній день поширення інформації про проблему аутизму

 Ті, хто стикається з людьми з аутизмом, зазвичай відчувають розгубленість. Чи вчив нас хтось, як потрібно поводитися з тими, хто сприймає світ інакше? Як установлювати контакт, відповідати так, щоб думка та реакція були зрозумілими? Потреби в коханні, турботі та спілкуванні у всіх людей однакові, але способи їх задоволення — різні.
   Аутизм (розлади аутистичного спектра (РАС)) — стан, що виникає внаслідок порушення розвитку головного мозку, якому притаманний вроджений і всебічний дефіцит соціальної взаємодії та спілкування. Його неможливо вилікувати, проте із часом можна скоригувати й адаптувати людину до соціального життя. За прогнозами ВООЗ, одна дитина зі 160 має розлади аутистичного спектра. Американська асоціація «Autism Speaks» відзначає 1 випадок аутизму на 88 дітей. Загалом у світі таких осіб нараховують 2 млн 400 тис. 
   В Україні з 2008 до 2013 року включно, за даними МОЗ України, захворюваність на розлади зі спектра аутизму зросла в 3,8 раза із 2,4 до 9,1 на 100 тис. дитячого населення. Аутизм у чотири рази частіше вражає хлопчиків, ніж дівчаток. 
   За даними Фонду допомоги дітям з аутизмом «Дитина з майбутнім», в останні роки кількість людей із таким захворюванням невпинно зростає і нині сягає 1% від усього населення планети. Це більше, ніж усе населення України. За даними американського Центру з контролю і профілактики захворювань, один із 88 американських дітей страждає аутизмом. Проте кількість людей з аутизмом в Україні залишається невідомою у зв’язку з відсутністю статистики та складнощами діагностування.
    Так, наприклад, за даними МОЗ, в Україні офіційно проживає 3200 осіб з аутизмом. За свідченням представників багатьох громадських організацій, реальні цифри набагато вищі. За словами консула «Аутизм Європа» в Україні Інни Сергієнко, у 2005 році зареєстровано приблизно 680 дітей з аутизмом. Згідно зі статистикою, у 2017 році таких дітей було вже 7,5 тис. осіб. Але вони перебувають на обліку в психіатрів. Це верхівка айсберга, лише 10%. Реальні цифри — понад 75 тис. дітей. Українські батьки не доходять до психіатрів унаслідок натрапляння в суспільстві на стигму. Навіть ті, які знають про цей діагноз у своєї дитини, не хочуть ставати на облік у психіатрів. Тому офіційна статистика, що стосується показників дитячого аутизму в Україні, недостовірна. 
Аутизм є хворобою, яку не можна вилікувати, однак таких дітей можна та необхідно адаптувати до життя в соціумі.
   Суспільству варто розуміти, що незважаючи на страх і напускне неприйняття контактів із зовнішнім світом, така дитина понад усе прагне емоційного укриття та підтримки рідних й оточення. Це дасть їй змогу в майбутньому формувати правильні форми соціальної поведінки.
Джерело: Рудницька, Є. Емоційне укриття для дитини з аутизмом// Психолог. - 2020. - № 1. - с. 54-61.

середа, 1 квітня 2020 р.

"Не все написане - реальне фото мого життя". Вадиму Крищенко - 85!

Вадим Крищенко на святкуванні 20-річчя газети "Порадниця"
Так збіглося, що Вадим Дмитрович народився у День гумору, 1 квітня. Тепер, крізь призму часу, можна стверджувати — такий символічний збіг виявився щасливим у його творчій долі, але батькам Вадима тоді було не до жартів. Вони обидва навчалися у педінституті (у той час — інституті соціального виховання), тож перші роки Вадима минули на берегах мальовничої річки Хомори у бабусі з дідусем у селі Глибочок Баранівського району в оточенні незайманої поліської природи.
Спогади про перші дитячі роки, любов до рідної землі вплітаються до багатьох віршів поета. Після повернення батька з фронту Крищенки оселилися в Житомирі. Батько працював директором середньої школи №1 на Мальованці, а згодом— у школі №23, яку й закінчив Вадим. Коли йому виповнилося 14 років (навчався у сьомому класі), померла його мати. її світлий образ і тема малої батьківщини проходять крізь всю творчість поета.
Як згадує сам Вадим Дмитрович, писати вірші він почав ще в школі. Великий вплив на його становлення як поета-пісняра справив Андрій Малишко. На той час Вадим уже був студентом факультету журналістики Київського університету, відвідував літературну студію, якою керував Юрій Мушкетик, а старостою був Василь Симоненко.
Згадує Вадим Крищенко: "Один із перших своїх поетичних зошитів я віддав читати Андрію Малишку. По якомусь часові приходжу до нього і з хвилюванням запитую: "Андрію Самійловичу, ну як?.. У відповідь чую: "Твої вірші, Вадиме, як пісня". Я тоді подумав: "А це добре, чи погано?" Тільки через багато років по тому зрозумів, що великий Майстер, який сам прекрасно писав пісні, зумів розгледіти в поетові-початківцеві цю схильність до пісні".
Книги В. Крищенка у фонді бібліотеки "Деміївська"
Після закінчення університету Вадим Крищенко певний час перебував на журналістській роботі. У 1963 році побачила світ перша збірка поезій "Тепла прорість". У наступні роки з'явилося ще понад 30 поетичних збірок В. Крищенка, він автор понад 300 пісень. Працював у співавторстві з такими відомими композиторами, як Геннадій ТатарченкоОлександр ЗлотникІгор ПокладОлександр Морозов, Павло Дворський і багато інших. "Хай щастить вам, добрі люди", "Родина", "Молитва", "Білі нарциси", "Берег любові", "Отчий край", "Осінні яблука" — ці та багато інших пісень широковідомі. Майстерність його пісенного слова випробувана часом і зігріта любов'ю багатьох людей.
Софія РотаруВасиль ЗінкевичЛілія СандулесаІво БобулОксана БілозірІван ПоповичПавло ДворськийПавло ЗібровВіталій і Світлана Білоножки та багато інших українських співців охоче включають до свого репертуару пісні Вадима Крищенка, стаючи разом із композиторами його співавторами. Неперевершеними виконавцями пісень поета були незабутні Назарій Яремчук і Раїса Кириченко.
Джерело: https://www.pisni.org.ua/persons/98.html