Шановні користувачі! В бібліотеці для Вас працює безоплатний інтернет-центр та Wi-Fi

Сторінки

пʼятниця, 26 листопада 2021 р.

"Це було затемнення українського сонця..."

Трагедія голодомору 1932-1933 років у фольклорі України

      "Встань, Тарасе, з домовини,      Глянь на горе України -              Пухнуть люди, мруть-конають, Через сози погибають"

Період із кінця 20-х - початку 30-х років ХХ ст. - один із найтрагічніших в історії українського народу. Фольклор про 1932-1933 роки - це насамперед відображена в народній пам'яті правда про голодомор, правда, яка потрібна українській державі, кожній людині ; вивчення тих явищ, які вплинули на мораль суспільства, на генофонд нації. Поетичний і прозовий фольклор несе в собі величезний матеріал для вивчення людської душі, психології людини в нелюдських умовах її існування.

Пропонуємо читачам ознайомитися з віршованими строфами, в яких відображаються картини голоду. Особливо трагічним постає дитяче голодування. Трагічне становище ні в чому не винних дітей болить батькам якнайбільше.

"Батько в созі, мати в созі, Діти пухнуть по дорозі -                                                                    Нема хліба, нема сала, Контрибуція забрала"

   Народнопоетичні зразки різних жанрів називають макорженики (маторженики), приготовлені із, здавалось би, найнеймовірніших компонентів, зовсім не придатних для споживання, але за обставин голоду які стають стравою : "Мишей мелють і товчуть - макорженики печуть".            Народна пам'ять засвідчила у віршованих рядках факти канібалізму. Причому вона зафіксувала і те, що влада жорстоко карала за канібалізм, хоча саме вона була причиною цього моторошного явища :

"Не шукайте домовину - Батько з'їв свою дитину.                                                                        З бичем ходить бригадир - Заганяє на Сибір"

    Аналіз ситуації, яка склалася в роки голодомору, підводить авторів фольклорних зразків до висновків, котрі в народній поезії виражаються за домомогою протиставлення :

"Ой за князів Кочубеїв хліба вистачало,                                                                                          А як прийшли безштаники, то його не стало"

   Народнопоетичне  сатиричне слово дошкуляє провідникам більшовицьких ідей. Є також зразки, в яких комуністи в цілому звинувачуються в тому, що сталося з Україною :

"Ой Постишев, вражий сину, всохли б тобі руки,                                                                      Як ти віддав Україну на голодні муки"

"Комуністи на Вкраїну несуть чорну хмару -                                                                              Безневинним хліборобам Голод - люту кару"

Як до захисника народного звернені поетичні рядки до Нестора Махна, який устами своїх пропагандистів проголошував, що всяка влада не дає нічого доброго селянам, а лише грабує: 

"Встав би батько Махно - не дав комунистим                                                                                Хліб мужицький відбирати і в комуні їсти"

   Отже, як бачимо, народна поезія про початок 30-х років засвідчує силу творчого духу українців, які за умов національного пригнічення знаходили оптимістично-сподівальні мотиви, поетичним словом оповідаючи про сучасний їм світ, викриваючи його, висміюючи навіть верховних вождів і їхню політику.

Джерело: Конончук, Т. Затемнення українського сонця, або Трагедія голодомору 1932-1933 років у фольклорі України: Монографія/ Тетяна Конончук. - Київ : Твім інтер, 1998. - 216 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар