Видіти його треба, видіти власними очима. Я зрозумів, для чого ті всі по усяким Петербургам розсіяні наші земляки так тужать за Україною, а найбільше за Києвом.
Пішов я оглядати церкви. Що перше кидається чоловікові в очі в усіх, а навіть в тих, зверху не дуже-то показних церквах, то се багатство золота, срібла, перлів і всяких інших дорогоцінностей на іконостасах і святих іконах.
До лаврських печер спускатися треба по довгих сходах. Печери - то вузькі і темні хідники, в котрих лише з трудом чоловік-два пропихаються поруч. Тут то там у жолубах, викованих у скалі, у відкритих домовинах, синім оксамитом покриті мощі отців преподобних.
У Софійськім соборі переховується також многота реліквій. Показували мені часть "младенця, убієнного Іродом" і навіть цілі мощі великомучениці Варвари, тої доброї святої, до якої моляться усі артилеристи, якої би віри вони не були, бо вона забезпечує канонам те, що звуть у війську "Treffsicheit" (влучність, точність - з нім.).
На стінах хідників, що ведуть на хори, розмальовані побутові сцени з життя-буття великих князів київських. Там полювання на оленів, диків і т. ін., що відбувалося в давнину в лісах київських там, де тепер Хрещатик. Богобойні монахи ображувалися такими світськими видами - дарма що ті походять ще з ХІ-го та ХІІ століття - от і збиралися забілити їх вапном. Та, на щастя, вмішалася у се археологічна комісія і не позволила аскетизмові зробити сего варварського іконокласту. У склепі над престолом є чудовий образ Матері Божої, потім знов Матір Божа, прядуча кужіль. Ся мозаїка походить також з ХІ-го століття.
І се лихо, і те недобре. Так от і заперли батька Зиновія у поліцейський участок, доки мудрі голови не рішать сего питання. Задля сеї етикетальної трудності не удалося мені бачити Богданового пам'ятника.
Та зате бачив я єго деінде, у чесній компанії з другими козаками та гетьманами, та іншими визначними людьми України. Се було в музею духовної академії, де я оглядав портрети нашого галицького земляка Конашевича-Сагайдачного, Мазепу, Семена Полоцького, Значка-Яворського, Сковороду і багато інших.*
*Зі спогадів Ярослава Окуневського - українського громадського діяча, адмірала флоту Австро-Угорщини.
Джерело: Окуневський, Я. Листи з чужини : [подорожні нотатки] / Ярослав Окуневський. - Київ : Темпора, 2009. - с.418-421.
Немає коментарів:
Дописати коментар