Шановні користувачі! В бібліотеці для Вас працює безоплатний інтернет-центр та Wi-Fi

Сторінки

неділя, 29 березня 2020 р.

День в історії. Постаті

Маруся Вольвачівна
29 березня 1841 року в селі Черемушна Валківського повіту Харківської губернії народилася українська письменниця Марія Степанівна Вольвач (псевдонім - Маруся Вольвачівна). Марія походила з козацького роду, хоча батько її був уже сільським писарем. Пізніше Вольвачі поріднилися з місцевим поміщиком Дмитром Кролевцевим і стали доволі заможними людьми. Але рання смерть батька звела нанівець усі надбані статки через недолугих синів. В 14-річному віці, без жодних засобів до існування і до освіти, вирушає до Харкова з метою набути будь-якого ремесла.  Однак несподівана зустріч з невідомим паном, який вивіз її до Петербурга як свою покоївку, зруйнувала всі її плани. Марія добре відчула в північній столиці весь тягар наймитування. Вона була там лише своєрідним експонатом для чванливих панів (чарівна її врода, незвична говірка, український вишуканий одяг тощо). Після піврічного перебування у Петербурзі, Марія повертається додому.
   Не здобувши офіційної освіти  (в силу соціальних обставин), Марія Степанівна навчається грамоти самотужки, багато читає художньої літератури. Під впливом народної пісні та знайомства з літературою, вона приходить до літературної діяльності. Пише вірші, оповідання, а пізніше навіть п'єси. Невідомо, як би це довго продовжувалося, коли б вона не зустрілася з відомим українським істориком Дмитром Багалієм. Саме йому вона завдячувала в тому, що стала письменницею. Познайомившись з її творами, історик помітив в ній неабиякий літературний талант і сприяв його розвитку. Насамперед він чимало зробив для удосконалення її освітнього рівня, а також сприяв публікації перших її творів. 
   Друкований доробок Марусі Вольвачівни вичерпується трьома книгами: "Кажи жінці правду, та не всю", "Казка про таємні слова", "Пісні та розмова валківської селянки Марусі Вольвачівни". Але в архіві письменниці пощастило знайти рукописний "Збірник задушевних мов" (1898), три її драми ("Охайнулась, та пізно", "На великім шляху", "Є каяття, та нема вороття"), оповідання "З куща виріс ліс..." та численні її записи українських народних пісень. Всі ці твори вперше були надруковані  в київському видавництві "Наш час" (2007).*
   Основним жанром у творчості Марусі Вольвачівни була поезія, зокрема соціальна лірика, близька до народно-пісенної. Власне, народна пісня, яку вона так добре знала, і зродила її як поетесу.
"Україна - моє життя, бо я кохаю серцем і душою свою любу Україну, і гірко мені дивитися на неї, що вона рік за роком утрачає своє рідне, що так серцю миле"           (З листа до Б. Грінченка)
Про особисте життя письменниці відомо дуже мало. Вона не була одруженою, жила самотнім життям. Після 1903 року не маємо жодної інформації про її життя та діяльність. Дехто навіть вважав цей рік роком її смерті. Останній раз письменниця публікувалася в "Літературно-науковому віснику" в 1907 році, хоча це не значить, що вона на той час була жива. На жаль, дата її смерті досі ще не встановлена. У свої студентські літа, проживаючи в Харкові, автор передмови до книги Марусі Вольвачівни "Кажи жінці правду, та не всю" Іван Лисенко писав, що обстежив усі місцеві кладовища, але могили її не знайшов. Можливо, вона померла не в Харкові, а в Карачівці, де епізодично проживала у знайомих. Можна лише припустити, що померла Марія Степанівна десь між 1905 та 1910 роками.
Джерело:  Вольвачівна, Маруся  Кажи жінці правду, та не всю: Вибрані твори /Передм. І. Лисенка, - Київ: Наш час, 2007. - 376с.

1 коментар: