Незабутні Крути

                                                                                    "Не вернуться вже ніколи до рідної хати,                                                                                             Не зустріне, не пригорне заплакана мати.                                                                                          Постріляні, порубані, але незборимі                                                                                                    Зосталися тут лежати сини України"                                                                                                                     М.Бакай "Балада про Крути"

29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач - Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом понад століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

Сьогодні ми пропонуємо Вам ушанувати пам'ять тих, хто віддав своє життя за Україну. 300 хлопчиків, майже дітей, пішли в безсмертя зі студентської аудиторії чи шкільного класу. Сухими словами історичних документів, полум'яними рядками поетів та спогадами очевидців ми рекомендуємо Вам підбірку літератури про подвиг героїв Крут.

Крути. Січень 1918 року : документи, матеріали, дослідження, кіносценарій/ упор. Я.Гаврилюк. - Київ: Вид. центр "Просвіта", 2008. - 840 с.

До книги увійшли невідомі і маловідомі документи, матеріали, свідчення, спогади учасників бою під Крутами. Зміст архівних матеріалів підсилюють статті і виступи С.Єфремова, Д.Дорошенка, М.Грушевського, Є.Маланюка, Людмили Старицької-Черняхівської та інших видатних особистостей доби Української революції 1917-1921рр.

Тур-Коновалов К. Крути 1918 : роман/ Костянтин Тур-Коновалов. - Харків: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2019. - 224 с.

Січень 1918 року видався холодним. До Києва наближаються більшовицькі загони. Сини генерала контрозвідки УНР Олекса та Андрій до нестями закохані в інститутку Софію, але обидва мусять стати на захист молодої держави та рідного міста. Несподівано спалахує повстання на заводі "Арсенал", і на боротьбу із заколотниками відправляють усе боєздатне військо. Супроти численної армії Муравйова на станції Крути лишаються тільки неостріляні студенти і юнкери, серед яких і Андрій. Сто років тому, як і сьогодні, без страху й   сумнівів вони приймуть бій за найдорожче...

Героїка трагедії Крут. - Київ : Городенський, 2004. - 341 с.

У спогадах учасників студентського бою під Крутами 29 січня 1918 року, роздумах сучасників, поетичним і публіцистичним словом на тлі для нас трагічних суспільно-політичних і військових подій осмислюється героїка подвигу юнаків в ім'я України.

Видання, матеріали якого подаються, як правило, в оригіналі, розраховане на українську молодь і всіх тих, хто цікавиться історією національно-визвольної боротьби нашого народу в 1917 - 1921 роках.

Крути : Збірка у пам'ять героїв Крут/ упорядник Зінкевич О., Зінкевич Н. - Київ : Смолоскип, 2008. - 422 с.

29 січня 1918 року відбулася надзвичайно трагічна подія в українській історії - бій під Крутами. Уряд УНР, опинившись без війська, кинув на протистояння з російською армією, що йшла на Київ, кілька сотень погано озброєних українських студентів та гімназистів. Майже всі вони полягли у нерівному бою. Цей бій отримав величезне символічне значення - і саме його намагалися розкрити упорядники цієї книги. До збірки "Крути", виданої "Смолоскипом" до 90-річчя бою, увійшли найрізноманітніші матеріали. Це й історичні матеріали та статті, в яких розкривається хід та причини трагедії, і художні твори, але насамперед - публіцистика різних часів. Найцінніша частина книги - спогади нечисленних учасників бою, яким вдалося вижити.

Сорока Ю. Бій під Крутами/ Юрій Сорока. - Харків: Фоліо, 2017. - 63 с. 

29 січня 1918 року поблизу селища Крути на відстані 130 км від Києва відбувся жорстокий, нерівний бій між чотиритисячним військом більшовиків та трьомастами українськими юнкерами, студентами і гімназистами, що обороняли підступи до Києва. Більшість юнаків не мали ніякої військової підготовки, були погано озброєні, але стояли на смерть, захищаючи свободу молодої Української держави. Українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. У перебігу військових дій цей бій вирішального значення не мав, та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді.

Легенда України

28 січня 1951 року в с. Клішківці Хотинського району Чернігівської області народився перший космонавт в історії  незалежної України, Герой України 

Леонід Костянтинович Каденюк.

У листопаді 1997 року, у складі екіпажу космічного корабля "Спейс Шаттл Колумбія" (США) здійснив перший політ як космонавт незалежної України, Леонід Каденюк упродовж шістнадцяти діб виконував наукові експерименти в галузі космічної біології.

"Я був першим, хто полетів у космос з українським прапором і виконав завдання українського уряду. У 1997 р. уперше український гімн пролунав у відкритому космосі", - казав Л. Каденюк. Так Леонід Костянтинович сигналом для пробудження екіпажу "Колумбії" обрав Гімн України, який тоді двічі пролунав у космосі над нашою планетою. А з особистих речей космонавт узяв із собою Герб і Прапор України, фотографію і "Кобзар" Т. Шевченка, а також кілька аудіокасет з українською музикою.

У 2009 році у видавництві "Пульсари" вийшла друком книжка спогадів Л. Каденюка "Місія - космос", яка отримала перше місце на конкурсі "Книга року - 2009". У 2017 р. її було перевидано. У своїй книзі та в численних інтерв'ю Леонід Каденюк наголошував, що людство має усвідомити величезну відповідальність за збереження біосфери нашої планети і всього живого на ній, навчитися спрямовувати свої зусилля на творення і збереження, боротися з прагненням руйнувати. Плідно працював Л. Каденюк і на науковій ниві: у 2006 р. він блискуче захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук і є також автором п'яти наукових праць.

Помер Леонід Костянтинович від раптового серцевого нападу 31 січня 2018 року під час ранкової пробіжки. Перехожі викликали "швидку", але лікарі не встигли... Похований перший космонавт України на Байковому цвинтарі в Києві.

Леонід Каденюк був щирим патріотом Батьківщини, вписав своє ім'я в історію України та світу, його досягненнями ми пишатимемося вічно. Постать першого космонавта України є прикладом професіоналізму, відданості власній меті, любові до своєї країни та нашої планети.

Утіливши свою дитячу мрію, Герой України залишився назавжди в космосі: нещодавно астероїд № 399673, відкритий ще 2004 р. Андрушівською астрономічною обсерваторією, названо на його честь - Каденюк.

Джерело: Перший космонавт незалежної України// Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2021. - № 1. - с.40-48.

Шлях у міжзоряний простір// Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2011. - № 2. - с.26-33.

Реєстр Вічного Плачу

 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

"Втиши плачі і зойки в тьмі глибокій,

Серця розбиті ласкою вгорни.

Даруй святому праху вічний спокій,

Благословенні, непробудні сни!

Дмитро Павличко "Бабин Яр"

Голокост став однією з тих подій ХХ ст.,  які часто згадуються у публічних дебатах, ЗМІ, освітніх програмах світу. Про нього сперечаються і пишуть теологи, філософи, вчені, правознавці, він породив величезний масив літератури, значним є його вплив на мистецтво. Починаючи з 90-х років дослідження Голокосту розширюються завдяки введенню до наукового обігу фактів, документів історії Голокосту в Центральній, та особливо у Східній Європі. Досить швидко на Заході і на пострадянському просторі, зокрема в Україні, історики усвідомили, що події Голокосту неможливо досліджувати без відтворення справжньої, не сфальсифікованої комуністичною доктриною, історії Другої світової війни.

Представлені книги з нашого книжкового фонду розраховані на читачів, які цікавляться історією Другої світової війни й особливо її найбільш трагічною сторінкою - знищенням мирного населення.

Це - цікаво

  "Геніальні відкриття - це 99% праці та 1% таланту"  Томас Едісон

Пісенні крила української державності та соборності

"Україна". Малюнок Данііла Юнгера, 13 років

В історії кожної нації є дати, згадка про які змушує в єдиному пориві битися мільйони сердець усього народу. Одна з таких дат для України - 22 січня - День Соборності й перше проголошення української державності у ХХ столітті. 22 січня 1919 року на Софійській площі урочисто проголосили об'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки в єдину Українську державу. Під час проголошення Акту Злуки  хор під керівництвом Кирила Стеценка виконав гімн "Ще не вмерла Україна" Павла Чубинського і Михайла Вербицького наряду з "Вічним революціонером" Івана Франка і Миколи Лисенка.

"Українська пісня - це бездонна душа українського народу, це його слава. Українська пісня - це геніальна поетична біографія українського народу", - так писав О. Довженко.

Тому напередодні Дня Соборності України ми пригадаємо трагічні, визначні та неймовірно цікаві сторінки нашої історії й ознайомимось із піснями, які по праву можна назвати творцями державності та соборності України.

Ім'я народного вчителя та письменника Спиридона Черкасенка в радянські часи викреслили з літератури й заборонили згадувати на території України від початку 1920-х років. Черкасенко був дієвим учасником національно-визвольного руху українців й активним суспільним і культурним діячем початку ХХ ст. У 1917 - 1921 роках Черкасенко багато писав на патріотичні теми, закликав до боротьби за українську державність. Письменник звертався до української історичної традиції, створював національно-патріотичні гасла.

                 Славень (гімн) закарпатських пластунів "Гей, пластуни! Гей, юнаки!"                        (Слова Спиридона Черкасенка, музика Ярослава Ярославенка)

За інформацією зі статті Івана Боберського "Стрілецькі пісні і труби", слова пісні "Гей ви, стрільці січовії", уклали січові стрільці з ініціативи сотника УСС Клима Гутковського під час переїзду легіону із Стрия на Закарпаття. Сповнені оптимізму, незважаючи на важкі умови переїзду (історики описують, що українці-добровольці змушені були стояти у відкритих вагонах усю дорогу захолоду й дощу), стрільці колективно "у вагоні докидували рядки, і з того вийшла стрілецька пісня про сотника". Пісню,ймовірно, було дописано взимку 1915 року після того, як ім'я Гутковського прославилось у військових операціях на карпатському фронті.

"Гей ви, стрільці січовії"

Гімном Українських січових стрільців стала інша пісня - "Ой у лузі червона калина...". Ця українська народна пісня авторського походження відома в декількох варіантах. Співали її також і в підрозділах Української повстанської армії. Перший варіант пісні написав відомий поет, директор і режисер Українського театру "Руська бесіда" Степан Чарнецький 1914 року. У серпні 1914 р. в Стрию цю пісні почув чотар УСС Григорій Трух, який до першої строфи додав ще три, що й склали "Червону калину". Він же навчив співати пісню стрільців своєї чоти.

"Ой у лузі червона калина..."

Текст пісні "За Україну" написав поет та один із засновників Української Центральної Ради Микола Вороний навесні 1917 року, невздовзі після Лютневої революції. Дорстеменно невідомо, як вірш потрапив до стрільців, але у 1917 році був опублікований в одному з перших номерів "Народної волі". Цей київський часопис обстоював позиції Української Центральної Ради й виступав за самостійницькі змагання. Ця патріотична пісня поета була визначальною у дні вагань українського січового стрілецтва. Музичну обробку здійснив Ярослав Ярославенко.

   "За Україну"

"Чуєш, брате мій" - стрілецька пісня на вірш Богдана Лепкого "Журавлі" (1910), яку вважають народною. Музику до пісні написав Левко Лепкий. Вона стала українським реквіємом. Вірш написано далеко від України, під впливом глибоких почуттів любові до рідного краю, туги за ним. Обробку пісні здійснили кілька композиторів, зокрема Олександр Кошиць та Кирило Стеценко.

 "Чуєш, брате мій"

"Ні в якій іншій країні дерево народної поезії не дало таких величезних плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так жваво й правдиво, як в українців... Справді, народ, який міг співати такі пісні й милуватися ними, не міг стояти на низькому рівні освіти", - так говорив німецький перекладач Ф. Боденттедт - упорядник збірника "Поетична Україна" (Штутгарт, 1945).

Джерело: Дашко, М. День Соборності України: від минулого до сьогодення //Школа. - 2019. - № 10. - с.50-60.

День в історії. Постаті

Олена Скицюк

 16 січня 1950 року народилася українська художниця, майстриня петриківського розпису і народного декоративного розпису Олена Іванівна Скицюк.  Її мати - Марфа Тимченко, знана художниця петриківського розпису, яка понад 30 років працювала на Київському фарфоровому заводі; її батько - Іван Скицюк - заслужений майстер народної творчості України, а її донька - Олена Кулик не тільки малює самобутні картини, а й розписує фарфор.

Про початок свого творчого шляху Олена Іванівна згадує : "Коли я була малою - не любила малювати, тільки любила дивитись, як це робить мама. Але якось батьки поїхали виконувати замовлення, а я залишилась вдома. Батько запропонував мені скопіювати мамину роботу. Я сіла, почала малювати, але відчула, що копіювати не можу. Тоді й вирішила спробувати щось своє. З того часу все і почалося".

Олена Скицюк "Момент спокою"

Закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. У 1979 році разом з батьками розписала стіни магазину іграшок "Казка" в Києві.

Олена Скицюк - член Національної спілки художників України,  член Національної спілки майстрів декоративно-прикладного мистецтва, лауреатка премії імені Катерини Білокур. 

"Роботи нашої родини є по всій Україні, за кордоном, але хотілося б зібрати їх в одному місці. Адже у кожній роботі є свої, цікаві елементи. Ще коли були живі батьки, ми мріяли створити Академію орнаменту, щоб сконцентрувати в одному закладі всю інформацію з цього питання. Дуже хотілося б, щоб петриківка не пропала. Це найпоширеніша техніка розпису в Україні" - мріє Олена Іванівна.

Роботи Олени Іванівни Скицюк мають свій неповторний стиль і свої орнаментальні композиції.

Джерело: Олена Скицюк: "Хочемо відродити київський фарфор"// Вечірній Київ. - 2016. - 28 січня. - с.19.

The Beatles

 Сьогодні виповнюється рівно 20 років, як   за рішенням ЮНЕСКО 16 січня відзначається Всесвітній день гурту The Beatles.  Саме в цей день 1957 року в Ліверпулі  відкрили клуб  The Cavern ("Печера"), де розпочали свій шлях до слави тоді ще нікому невідомі музиканти Джон Леннон, Пол Маккартні та Джордж Ґаррісон, до яких пізніше приєднався й Рінґо Старр.

 

Рок-культура є частиною однієї з найпопулярніших та найвпливовіших музичних культур планети. Зацікавленість соціуму у сучасних перекладах культових та улюблених пісень відображає наш культурний зв'язок зі світом та прагнення переймати, досліджувати глобальне мистецтво. Слова легендарної пісні гурту The Beatles "Yesterday" у перекладі українською мовою вийшли друком  у виданні "Книга року": альманах перекладів творів світової рок-музики на українську мову (Саміт-Книга, 2018).

Саме в цей день пропонуємо Вам ще раз послухати улюблену композицію "Yesterday" легендарного британського гурту The Beatles.

День в історії. Постаті

Василь Григорович-Барський (Василь Київський)

      12 січня 1701 року народився знаменитий київський мандрівник, дослідник архітектури і  православний письменник Василь Григорович Григорович-Барський (Василь Київський). Старший брат українського архітектора Івана Григоровича-Барського. Бажаючи поступити до Києво-Могилянської академії, він, таємно від батька, звернувся до її префекта Феофана Прокоповича, який і зарахував його на навчання. "Не силен в науке был, - говорив про себе Василь, - обаче прошел малые школы даже до риторики". З дитинства він мріяв "бачити чужі країни" і в квітні 1724 року в одязі римського пілігрима відправився в піші мандри по країнах Західної Європи та Близького Сходу, де був відомим під криптонімом      Г.-Б. та іменами Плаки й Альбова. Мандрівка тривала 24 роки.

Життя та пригоди Василя Григоровича могли б скласти основу захоплюючого роману. Непереборна тяга до нових місць, прагнення не з книг, а на власні очі побачити життя різних народів, "иных людей обычаи", мусили його нехтувати небезпеками, з якими стикалися мандрівники ХVIII ст., і свідомо сприймати різні негаразди.

Головна праця Григоровича-Барського - дорожні записки. Після смерті автора записки зберігалися разом з багатьма малюнками в будинку його матері, яка надавала можливість всім бажаючим переписувати ці рукописи. Вперше були надруковані в 1778 році. Найповніше (сьоме і останнє) їх видання було здійснене в Санкт-Петербурзі 1885-1887 роках під назвою "Странствования Василия Григоровича-Барского по святым местам Востока с 1723 по 1747 год". В перекладі українською мовою ця праця видана 2000 року.

Дорожні записки Василя Київського продовжують відомий у літературі с ХІІ ст. жанр паломницьких ходінь до святих місць. У цих записках міститься багатий та різноманітний географічний, історико-археологічний та мистецтвознавчий матеріал. Особливо детально описана гора Афон з її монастирями та книжковими скарбами. Василь Київський - це яскрава особистість, допитливий дослідник, уважний споглядач, знавець іноземних мов  та історії культур балканських та близькосхідних народів.

Помер Василь Григорович-Барський 18 жовтня 1747 року в Києві. Був похований у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря (могила не збереглася).

Джерело: Енциклопедія історії України: В 5 т. Т.2. - Київ: Наукова думка, 2004. - с. 201.                                    99 великих киевлян. - Київ: 7+7 media, 2009. - с.143-145.

Святий вечір в українській родині

            "Од небесного Едема  Світла зірка Віфлеєма   Над землею поплила..." Григорій Чупринка

Юрій Пацан   "Ніч на Різдво"

Свято Різдва Христового винятково величне, багате, веселе, радісне. Воно відрізняється від інших особливою обрядовістю, багатством фольклору. Окрім того, воно несе чимало характерних рис українського народу - працьовитість, гостинність, чесність, співучість, єдність і шанування родини, сім'ї.

Звичайно, кожна родина намагається якнайкраще підготуватися до Святвечора. Та найперше кожен християнин повинен підготувати власну душу, думки, сумління, щоб із чистими світлими думками, щирим добрим серцем зустріти величного небесного гостя Ісуса Христа.

Кожна господиня намагається прибрати, прикрасити свою хату і, звичайно, приготувати святу вечерю, яка складається з 12 пісних страв, важливе місце серед яких посідає кутя - страва з пшениці, меду, маку, горіхів. Кутя символізує добробут, щастя, багатство родини. Коли господиня порається в хаті, господар у той час доводить до ладу господарство.

А як надходить вечір, він заносить до хати дідуха - сніп пшениці з сіном, який також є символом добробуту, багатства, здоров'я. І коли на небі з'являється перша зірка, за святковим столом збирається вся родина - запалюють свічку, вогонь якої символізує присутність Ісуса Христа, і після молитви починають вечеряти. Увесь вечір родина відпочиває, співає колядок, у змісті яких відтворено події, пов'язані з народженням Ісуса Христа.

Джерело: Задорожна, Н. Святий вечір в українській родині// Профтехосвтіта. - 2018. - №12. - с. 29-32.