Українська хустка

 Багряним кольором на ній палали квіти,

Що огортали її плечі й груди...

Цю хустку полюбляли її діти,

Бо в неї можна щастя загорнути...

В народнім танці - атрибут, до речі,

Та хустка була дивом України...

Вдягла її коханому на плечі,

Коли ішов він захищати Батьківщину...

Залишила на спадщину онукам

Хустину, що їй мати вишивала...

Своїх дітей, коли брала на руки,

У рідну ніжну хустку загортала...

Усе життя носила біля себе,

Як оберіг, як символ теплоти...

Бо ту хустину обіймало небо,

Її любили гори і степи...

Бо та хустина - історична, давня,

У ній коріння пращурів живе...

Така яскрава і така безбарвна...

А скільки спогадів в собі несе...

Доля снує мереживо надії,

І кольорові нитки забуття...

Чи ще залишилась ота рідна хустина,

З якої починалося життя?

Нехай квітують плечі українок

На втіху людям, на добро і сміх

Від кольорових, вишитих хустинок,

А не від чорних, траурних, сумних...

Хай покриває голову турбота,

І обіймають янголи крильми!

Бо кожен символ - клопітка робота,

А наша хустка - захист від війни!

Поліна Лучко